ВИГА́ДЛИВО. Присл. до вига́дливий 2. Він [міліціонер] повів невідомого громадянина ковальської нації, який шарпав на собі шкіряну фартушину, лаявся задьористо й вигадливо (Ю. Янов., V, 1959, 140); Часто посуд вигадливо розписаний чорною, білою та червоною фарбами (Розв. науки в УРСР.., 1957, 116); Ромашка і деревій, материнка і конвалія вигадливо вкраплювались у зелений сувій ще не скошеного лугу (Добр., Очак. розмир, 1965, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 370.