ВИ́ГНАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́гнати. Скільки раз їх кривобока хата переховувала у собі і вигнану синами матір, пригнічену братами сестру, покинуту на світ без роду — сироту (Мирний, І, 1954, 215); — Гяуре, вигнаний батьком! — кричав татарин. — Ти зваживсь сміятись із правої віри, із наших святих! (Коцюб., II, 1955, 153); Вигнаний повсталим народом, Виговський втік у Польщу (Іст. УРСР, І, 1953, 279).
2. техн. Добутий способом перегонки з якоїсь речовини (про дьоготь, спирт і т. ін.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 374.