ВИГОРО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ГОРОДИТИ, джу, диш, док., перех., розм. Заперечувати наявність за ким-небудь або за собою якоїсь провини, доводити непричетність до чогось. [Вояки:] Нехай мовчить! Доволі! Годі! Чого він вигороджує злочинця? (Л. Укр., II, 1951, 535); — Ми сьогодні таки справді добре пообідали, — кажу я становому, щоб вигородити товариша (Мирний, IV, 1955, 373); Він всіма силами намагався вигородити себе (Шиян, Гроза.., 1956, 349).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 376.