ВИ́ГОРІЛИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́горіти. Батьківське почування.. було для нього [Калиновича] тим, чим є джерело свіжої води для паломника у вигорілій пустині (Фр., VI, 1951, 165); Черниш і Брянський лежали в садку на вигорілій траві (Гончар, І, 1954, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 376.