ВИГРІБА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВИ́ГРЕБТИСЯ, буся, бешся, док. 1. Розгрібаючи руками землю, каміння і т. ін., вибиратися, звільнятися. Чумаченко.. побачив засипану до пояса людину, що одгрібала себе руками. Нещасному, що так вигрібався, не вистачало повітря, і його голова хилилася набік (Тют., Вир, 1964, 316).
2. Гребучи веслами або руками, пересуватися, пливти по воді. Дев’ять днів вигрібалися навпроти води дужі молоді веслярі (Тулуб, Людолови, II, 1957, 439); // Випливати з глибини на поверхню. Роман плюхнувся і поплив.. По-тваринному таки вигрібався на поверхню, одпльовувався гіркою зеленою водою і знову гріб (Ле, Клен. лист, 1960, 83); * Образно. Дивиться мати вслід [Уласові], плаче: виросло на толоках межи коровами високе, як бур’янина, та невідомо,чи вистачить у нього сили вигребтися на житейську хвилю (Тют., Вир, 1960, 50).
3. тільки недок. Пас. до вигріба́ти 1, 2. Заплющити б очі і не дивитися на той убогий колос, що сухотними дитячими рученятами вигрібається з пирію (Стельмах, II, 1962, 409).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 379.