ВИ́ГУЛ, у, ч., с. г. 1. Обнесене огорожею місце під відкритим небом, призначене для перебування худоби, птиці. Через село протікає невелика річка, а на її берегах є дуже добрі вигули для гусей (Колг. Укр., 2, 1959, 36).
2. Дія і стан за знач. вигу́люватися. 1. Навесні поставили на вигул і відгодівлю 228 бичків і вибракування телиць (Колг. Укр., 11, 1961, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 380.