ВИ́ДЗВІН, дзвону, ч. Дзенькіт, дзвін, що звучить раз у раз. З видзвоном проносяться тачанки, обганяючи валки піших-пішаниць (Гончар, Таврія.., 1957, 24); Гомін рідної Москви чути разом з видзвонами годинника Кремлівської вежі (Ю. Янов., І, 1958, 620).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 385.