ВИ́ДИХ, у, ч. Одноразове виштовхування з легенів повітря, набраного під час вдиху. Од видиху ледь ворушилися чорні вуса (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 141); Вимірювання обводу грудної клітки треба провадити.. у стані спокійного дихання, вдиху і видиху (Шк. гігієна, 1954, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 387.