ВИДМУ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ДМУХАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Дуючи, дмухаючи, видаляти що-небудь звідкись. З урвищ висмикують [вітри] трави сріблисті, Верес вигинають, видмухують мох (Бажан, Роки, 1957, 203); Ковальський міх опускався верхньою щелепою додолу, видмухуючи струмінь вітру (Чендей, Вітер.., 1958, 155); Видмухавши з неї [трубочки] сіно, хлопець не витерпів і ще подивився крізь неї, мов крізь підзорну морську трубу (Гончар, Таврія.., 1957, 196); // Дуючи, дмухаючи на жар, видобувати вогонь. Декілька разів він, сидячи, засинав, вогонь гаснув, він мусив був ще й ще видмухувати його з вугілля, що ледве тліло (Ю. Янов., І, 1958, 402).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 389.