ВИДНОКРУ́Г, у, ч., поет. 1. Те саме, що видноко́ло. У долині, на виднокрузі, сіріло щось широкою смугою і розпливалось у пітьмі. То був Дунай (Коцюб., І, 1955, 344); Дорога поміж хлібами, поміж городами через балки та вибалки потяглася ген-ген до самого виднокругу (Гончар, II, 1959, 238); Горленко замислено оглянула виднокруг — на річці катери чохкали попереду барж, хвилі лінькувато бились об сонні береги (Панч, В дорозі, 1959, 211); Скоро з нашого виднокругу зникло все, крім довгого коридора (Трубл., III, 1956, 358).
2. перен. Сукупність знань, інтересів. Ширшає в людей виднокруг, культурнішають люди… (Вишня, II, 1956, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 389.