ВИДОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ДОБУТИ, уду, удеш, док., перех. 1. Виймати, витягати, діставати що-небудь звідкись. — Дай тютюну!.. — Сень видобува тютюн, І крає ножиком, І ділить всім, В кого немає (Фр., XI, 1952, 122); Дістає [мати] макітру з кислою капустою, видобуває звідкілясь пляшечку з олією, ставить все те на лаву (Збан., Єдина, 1959, 30); Видобула [Марія Семенівна] з рукавчика хустку (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 3); // Виймати зброю з піхов. — Видобувай шаблю, пане отамане! — і сама вихопила [Ярина] з-за пояса самопал (Панч, Гомон. Україна, 1954, 348).
2. Вибирати з надр землі (корисні копалини). Хотілося самому побачити ту велику гору в степу, з якої видобувають залізне каміння (Донч., І, 1956, 138); Кожний вибійник бригади Миколи Мамая вирішив видобувати щодня не менш як тонну вугілля (Рад. Укр., 11.Х 1956, 1); // Одержувати, виділяючи з чого-небудь при виробничих процесах або дослідах. З нафти видобувають паливо для аеропланів та тракторів (Донч., І, 1956, 162); Ми навчилися видобувати з деревини навіть вітаміни! (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 102).
3. Граючи на музичному інструменті, одержувати звуки. Терентій.. прислухається ще якусь хвильку до музики, яку видобувають з інструмента темні циганські руки (Стельмах, Хліб.., 1959, 513).
4. перен. Домагатися відповіді, зізнання від кого-небудь. Ба і з Вронським найшла вона відповідну хвилю побалакати, а що більше, видобула з нього, що Стася йому подобається (Мак., Вибр., 1956, 110); [Адам:] Здоровий [Клим] — і як камінь. Жадного слова не можуть видобути з нього (Ірчан, І, 1958, 154).
5. Видавати голос, крик, сміх, стогін і т. ін. Вона стояла бліда.. і лише з натугою видобувала слова до відповіді (Коб., II, 1956, 18); [В’язень-лицар:] Я був би радий, — може, лютий біль примусив би забути про темницю і видобув би крик такий з грудей, що мури затремтіли б і розпались! (Л. Укр., II, 1951, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 390.