ВИ́ДОХНУТИ і ВИ́ДОХТИ, хну, хнеш; мин. ч. ви́дох, ла, ло; док. Загинути, здохнути один за одним (про багатьох або всіх). — А половина тієї "божої скотинки" видохне за зиму з голоду та з холоду, — спадає на думку Микиті (Вас., І, 1959, 269); // зневажл. Перемерти (про людей). О роде суєтний, проклятий, Коли ти видохнеш? (Шевч., II, 1953, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 392.