ВИДУ́ДЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ДУДЛИТИ, лю, лиш, док., перех., розм. Багато або пожадливо випивати. — Видудлить оцей циган усе барило (Н.-Лев., III, 1956, 186); З одною грудочкою цукру [дід Хома] міг видудлити чайник окропу (Збан., Малин. дзвін, 1958, 366); Піднеси їм склянку води, вони або й губів не вмочать, або всю прожогом видудлять (Рудь, Гомін.., 1959, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 393.