ВИДІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́ДІЛИТИ, лю, лиш, док., перех. 1. Відокремлювати кого-, що-небудь від загальної кількості, маси з якоюсь метою. Капітану Сидорчукові наказувалось негайно виділити по одній роті зі складу третього й четвертого батальйонів (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 12); Яків наказав із зібраних грошей виділити і роздати бідноті десять тисяч карбованців (Шиян, Гроза.., 1956, 362); // Висувати з свого середовища. Депутацію виділяти, одначе, не довелось (Гончар, Таврія.., 1957, 639); Народ виділяє з-серед себе здібніших людей, які репрезентують його іншим народам, світові (Іваничук, Не рубайте.., 1961, 119).
2. Вирізняти кого-, що-небудь серед інших, зосереджувати увагу на комусь, чомусь. Капітан вклонився до всіх, нікого не виділяючи (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 253); Тему пролетаризації селянства у Стефаника Леся Українка виділила і підкреслила не випадково. Наголос на цьому моменті є наслідком впливу на письменницю ідей російських марксистів (Іст. укр. літ., І, 1954, 636); // Робити що-небудь помітним. Виділяти цитату курсивом.
3. Віддавати, передавати кому-небудь у власність частину майна. — Може, ти хочеш, щоб я й тобі виділив твою частку поля, як Карпові? (Н.-Лев., II, 1956, 346); // кого, заст. Відокремлювати, передавши у власність частину майна. — Як хто з дійшовшої до свого зросту дітвори забажає одружитися або заміж вийти, того ми зараз виділяємо, щоб не було тісноти між нами (Мирний, IV, 1955, 327).
4. Видаляти, виводити назовні з організму що-небудь. Воду організм виділяє через нирки, легені, кишечник і шкіру (Наука.., 8, 1959, 25); Тонкі корінці рослин, виділяючи кислоту, розчиняють породу (Фіз. геогр., 5, 1956, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 388.