ВИ́КАРАСКАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм. 1. З труднощами вибратися звідки-небудь, піднятися на щось. Лікар стоїть у дверях кабінету і якийсь час стежить за тим, як вони з приймальні викараскаються на сходи (Вільде, На порозі, 1955, 27); // Вирватися, звільнитися від кого-, чого-небудь. — Де Марія? Олекса? — викараскався я з його [Гліба] залізних обіймів (Мур., Бук. повість, 1959, 255).
2. перен. Докладаючи зусиль, вийти з скрутного становища, важких обставин і т. ін. Тим часом його брат, не викараскавшися з нужди, вмер, дрібні діти розійшлися по світі, батьківщину розшарпали чужі люди (Фр., II, 1950, 274); Надто він необачний і не в силі викараскатися з-під впливу цього вченого фантазера (Шовк., Інженери, 1956, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 404.