ВИ́КЛЮЧНИЙ, а, е. 1. Який становить виняток серед загальних правил; винятковий. Він використає коли не своє людське право гідності, то умовне і ще страшніше для цих офіціальних людей виключне право посланця… (Ле, Наливайко, 1957, 32).
2. рідко. Надзвичайний у якомусь відношенні. Він бачив Андрійову кмітливість.., виключну чесність у поводженні з товаришами (Кучер, Чорноморці, 1956, 18); Олексій Гаврилович Венеціанов справді був людиною виключної доброти (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 91); // Дуже гарний. [Терещенко:] Пише [дочка], які там [в Московському університеті] лабораторії — чудо! Кожному студенту окрема кімната. Виключні умови! (Корн., II, 1955, 298).
3. Який поширюється тільки на кого-, що-небудь; єдиний. Фольклористи дожовтневої доби.. віддавали головну, а часто і виключну увагу фольклорові давніх часів (Рильський, III, 1956, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 409.