ВИ́КОВИЙ, а, е. Прикм. до ви́ка. На низині.. кошлатився виковий килим (Вирган, Квіт. береги, 1950, 156); Глухими городами Корж вибрався нагору і пішов навпростець через скошене викове поле (Добр., Тече річка.., 1961, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 410.