ВИКРИТТЯ́, я́, с. 1. Дія за знач. ви́крити. Злочинець не може не побувати на місці злочину після його викриття (Ле, Міжгір’я, 1953, 413); Він [Любчик] боїться викриття і мовчатиме (Хижняк, Невгамовна, 1961, 42).
2. Те, що містить у собі якісь факти, дані, які викривають кого-, що-небудь. У статтях Леніна було дано всебічне викриття капіталізму, який став перешкодою суспільному прогресові (Біогр. Леніна, 1955, 122); Що змусило Кузя виступити з викриттям, а Бабенка — визнати його слова правдою? (Руд., Остання шабля, 1959, 553).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 416.