ВИКРУТА́С, у, ч., розм. 1. Примхливий, незвичайний рух, поворот тіла або частини тіла.. А як ходить [Химка], то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє (Н.-Лев., II, 1956, 265); Сам [Іван Калістратович] совався й руками виробляв такі викрутаси, що позаздрив би будь-який диригент (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 136).
2. перен. Що-небудь взагалі незвичайне, химерне. За хвилю вже її рука, узброєна квачиком із зеленою фарбою, робить по червоному викрутаси (Фр., IV, 1950, 211); В осмисленому, творчому звертанні до джерел народної музики.. — вірний шлях боротьби з формалістичними викрутасами (Тич., III, 1957, 322); Було тихо, тільки чулося, як хто хропе: од дитячого швиденького сопіння.. до грубого храпу свекрухи з чудними заводами та викрутасами (Григ., Вибр., 1959, 114); Взялася [Валентина] ліпити з тіста, вчиненого звечора, якісь здобні викрутаси (Руд., Вітер.., 1958, 165); // Вигадливий або хитрий вислів. І плететься спокійна розмова, Де не стрінеш ефектного слова, Чи якийсь віршовий викрутас (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 150); — Ні, почекай, пане доповідачу! Скажи, скільки нас буде в реєстрі? Ми люди прості, викрутасів не любимо. Кажи правду (Тулуб, Людолови, II, 1957, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 417.