ВИЛЕ́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЛЕЖАТИ, жу, жиш, док., перех. і без додатка. 1. Лежати протягом певного часу внаслідок хвороби, втоми і т. ін. — Так що, повинна тобі сказати, вилежуй спокійно та скоріше видужуй (Коз., Сальвія, 1959, 223); [Яким:] Востаннє вже так оддубасив [Катрю], що більш тижня вилежала (Кроп., II, 1958, 355).
2. Те саме, що виле́жуватися 2. Щоб уся вовна набула однакової вологості, зразки її вилежували протягом доби після їх взяття від овець (Соц. твар., 1, 1956, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 420.