ВИ́ЛИНУТИ, ну, неш, док., поет. Вилетіти. Вилинула галка з зеленої балки, Сіла пала галка на зеленій сосні (Метл. і Кост., Тв., 1906, 131); // Легко і швидко вибігти. — Коли я твій голос коло двора почую, я зараз вилину до тебе, — сказала Мелашка (Н.-Лев., II, 1956, 313); // Плавно рухаючись, з’явитися, показатися. Тим часом туман розірвався на сході і відразу з його вилинуло, сяючи пишною красою, золотеє сонце (Гр., II, 1963, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 422.