ВИ́ЛОМ, у, ч. Виламаний у чому-небудь отвір або заглибина. Умощує [Амфіон] те каміння, сполучує його і виводить мур, залатуючи виломи, виповнюючи прогалини (Л. Укр., І, 1951, 445); Він знає кожну скелю, горб і вилом Укритої чагарником гряди (Бажан, Вибр., 1940, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 424.