ВИМА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́МАЗАТИ, ажу, ажеш, док., перех. 1. Мажучи, вкривати що-небудь шаром напіврідкої або рідкої речовини, мазі і т. ін. Зоя з Сандою вимазували хату, прали, білили (Коб., III, 1956, 488); Призьбу [мати] вимазувала жовтою глиною (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 21); Вона [лисичка] взяла, вимазала голову в тісто — та в поле (Укр.. казки, 1951, 32); [Бабуся:] Поспішайте, посуд мийте, Гарно вимажіть долівку (Олесь, Вибр., 1958, 485).
2. Мажучи чим-небудь, вибирати залишки якоїсь напіврідкої або рідкої речовини, мазі і т. ін. Потім останнім [вареником], що залишився, вимазав у мисочці і з’їв (Головко, I, 1957, 137); // Мажучи, витрачати таку речовину.
3. розм. Забруднювати кого-, що-небудь чимсь. Всі руки й навіть лице вимазував [Валентин Модестович] чорнилом (Шовк., Інженери, 1956, 310); Штани на колінах він вимазав у фарбу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 166); // рідко. Викреслювати що-небудь з написаного. А ви її [дитину] зо спису [списку] вимажіть (Фр., IX, 1952, 175); І знов поставив я червоним олівцем хрестик в календарі, вимазавши минулий день (Коцюб., III, 1956, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 428.