ВИМО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́МОРИТИ, рю, риш, док., перех. 1. Знищувати всіх або багатьох (про голод, хворобу і т. ін.). Тут можна їх обступити і вирубати до останнього, а коли ні, то виморити голодом (Фр., VI, 1951, 92); — Схоже на те, що мешканців отих присадкуватих будиночків виморила чума (Донч., III, 1956, 240).
2. розм. Дуже втомлювати, знесилювати кого-небудь. — Оце так! оце виморили? Хх-у! — І дід почав витирати шию (Мирний, I, 1954, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 435.