ВИНИ́ТИСЯ, ню́ся, ни́шся, недок., розм. Визнавати свою вину, провину, пробачатися. [Маруся:] Та й батько ж помагали Наталю віддати за Шкандибенка. Вони самі винилися у тому перед Василем (Мирний, V, 1955, 71); Стояв [Кирило] біля дверей здоровенний, високий, а мав вигляд винуватого хлопчиська, який учора нашкодив, а сьогодні прийшов винитися (Собко, Звич. життя, 1957, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 440.