ВИ́ННИК, а, ч., заст. Той, хто виготовляв горілку і спирт. Постановлено було.. таке: приймать під королівську руку добрих молодців, хоча й би то з голоти, з харпаків і гультяїв, з винників та броварників (Морд., І, 1958, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 441.