ВИНОКУ́РНЯ, і, ж., заст. Те саме, що ви́нниця 1, гура́льня. Конашка.. почав господарювати, носився з планами будови якоїсь особливої винокурні (Кочура, Зол. грамота, 1960, 222); На винокурні не залишилося нікого (Петльов., Хотинці, 1949, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 442.