ВИНЦЕ́, я́, с. Пестл. до вино́1. — Чи справді, чи лиш так мені ввижається, Що чую пахощі від свіжого винця? (Фр., XIII, 1954, 376); — А винце, Степане Тимофійовичу, у вас знамените (Собко, Скеля.., 1961, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 444.