ВИНЮ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́НЮХАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. Нюхаючи, витрачати все. Табаки ріжок винюхала (Сл. Гр.).
2. Шукати, знаходити кого-, що-небудь за запахом. Незабаром вона [кішка] спокійнісінько почала винюхувати в кутках мишей (Донч., III, 1956, 219); Мала [Маріора] властивість усе обнюхувати… Так вона винюхала карафку білого вина, сховану Йоном за припічком (Коцюб., І, 1955, 281); // Уважно нюхати, щоб зрозуміти, який звір поблизу, чи не загрожує небезпека і т. ін. Безшумно, легесенькими кроками ласка перебігла.. невеличку відстань, винюхуючи повітря, вдивляючись поперед себе — може, що трапиться по дорозі (Коп., Як вони.., 1961, 173).
3. перен. Розвідуючи, намагатися простежити, виявити що-небудь. Надісланий з мирним листом посланець, підручний пана Киселя — піп Лиска — пильно, до дрібниць, винюхував усе, що відбувалося в замку (Кач., II, 1958, 436); Нічний німецький бомбардувальник часом "пиляв" темне небо, настирливо намагаючись винюхати місце аеродрому (Ю. Янов., II, 1954, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 444.