ВИНЯТКО́ВИЙ, а, е. 1. Який становить виняток серед загальних правил. Летить раптом із столиці до губернатора казенна бумага — відшкодувати Лук’янові сину Свиридову Кабашному всі його збитки, понесені із-за стихії, надати йому вільготи… хоча б у вигляді виняткового права на торгівлю водою по всьому Кримському тракту! (Гончар, Таврія.., 1957, 27).
2. Такий, який нечасто трапляється, особливий, надзвичайний. Його [В. І. Леніна] діяльність була винятковим прикладом поєднання революційного розмаху і діловитості, пролетарської організованості і дисципліни (Біогр. Леніна, 1955, 253); Пісня в житті нашого народу має особливе, виняткове значення (Ю. Янов., V, 1959, 179); Не раз ризикував [Яків] життям — рятував справу своєю винятковою стійкістю та холоднокровністю (Крот., Сини.., 1948, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 444.