ВИ́НІЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́ніжити. Може, якраз оцими тонкими бровами, оцим виніженим молочаями лицем вдасться їй коли-небудь привернути до себе своє безприданницьке щастя (Гончар, Таврія.., 1957, 20); // у знач. прикм. Панночки й паничі викохалися — виніжені та виховані (Вовчок, І, 1955, 379).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 440.