ВИ́ПАЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́палити1. Куди? До Щорса. Йому, командиру більшовиків, сказати свої виразки, перечислити біди народу, розповісти про тюрми, розстріли, грабунки, про випалені панами села (Довж., Зач. Десна, 1957, 98); Починався волзький степ безкраїй, Рудий та сивий, випалений сонцем (Мал., II, 1956, 89); Голова вірника, і тулуб, і вигнуті ноги скидаються на випалені з чорної глини і поставлені один на одного три горщики (Стельмах, І, 1962, 259); Випалене вапно не можна зберігати на вільному повітрі (Таємн. вапна, 1957, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 447.