ВИ́ПЕСТИТИ, ещу, естиш і ВИ́ПЕСТУВАТИ, ую, уєш, док., перех. 1. З любов’ю виростити кого-, що-небудь; дбайливо доглядаючи, добитися найкращого стану, вигляду; викохати. Випестили її [дівчину], хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили (Вовчок, І, 1955, 21); Катерина виростила, випестила собі сина Івана (Чорн., Визвол. земля, 1950, 5); * Образно. У глибині своєї чорної душі він випестував план кривавої розправи.. над ненависним йому начальником розвідки (Збан., Ліс. красуня, 1955, 153).
2. перен. Виховати кого-небудь, вплинувши у певному напрямі на погляди, почуття і т. ін. Владичний святий отець Петро Могила обох їх [Петронія і Микиту] разом випестив у своїй академії (Кач., II, 1958, 436).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 449.