ВИ́ПОВНЕННЯ, я, с. Дія за знач. ви́повнити. Він [суддя] бачив, як люди собі в таких випадках радили, бачив, яких добирали способів — спокійні в своїх переконаннях і виповненню своїх обов’язків (Коб., Вибр., 1954, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 456.