ВИ́ПОЛОТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́полоти. За ним [зеленим бадиллям] рушником простяглася чорна виполота полоса (Н.-Лев., І, 1956, 83); Щоб якось відвернути увагу домашніх, вона [Оксана] з оберемком березки для теляти, виполотої тільки-що наспіх, між корчами картоплі, сміливо йшла на подвір’я (Іщук, Вербівчани, 1961, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 457.