ВИ́ПОРОТИ 1 див. випо́рювати.
ВИ́ПОРОТИ2, рю, реш, док., перех., розм. Побити різками, канчуком, нагаєм і т. ін. Батько показав їй на ремінь і сказав, що хоч він ніколи ще не бив її, але тепер випоре (Сміл., Сашко, 1957, 98); Поліцаї випороли канчуками шістдесятирічного діда Потапа і його тридцятилітню невістку (Козл., Гарячі руки, 1960, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 457.