ВИПО́РСКУВАТИ, ую, уєш і ВИПОРСА́ТИ і рідко ВИПОРСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПОРСНУТИ, ну, неш, док. 1. неперех. Раптово випадати, вислизати з чого-небудь, звідкись. Важкі колоди й слизькі дошки випорскували з рук, падали в ковбані разом з людьми (Довж., Зач. Десна, 1957, 305); Гребінчики випорсали з коси Мар’яни, жмакався капелюх з квітками (Вас., І, 1959, 290); Чарка випорснула з онімілих Севиних пальців, брязнула об підлогу (Хижняк, Невгамовна, 1961, 169); // Швидко вириватися, звільнятися. Несподівано випорснувши з цупких пальців свого мучителя, Іван відскакує геть і плачучи верещить. (Кол., Терен.., 1959, 8); Жабі випорснула з моїх обіймів і закружляла метелицею по гладенькій зеленій мураві (Досв., Вибр., 1959, 48); // перен. Виходити з-під чийого-небудь впливу, залежності і т. ін. [Бичок:] Треба буде щось інше удіяти, щоб часом він [Мартин] не випорснув з моїх рук (Кроп., І, 1958, 445); Та й цю дочку, Одарку, якось не догледів; за балощами дитячими випорснула з-під батьківського впливу (Ле, Ю. Кудря, 1956, 16).
2. неперех. Швидко вибігати, виїжджати звідки-небудь, з чогось або з’являтися десь. З гурту випорснув смуглявий юнак (Ле, Мої листи, 1945, 96); Механік-водій [танка] давав повний вперед, збиваючи полум’я зустрічним вітром і надіючись випорснути з вогняного мішка (Гончар, III, 1959, 279); Ворона міцним ударом занурила в луговину товстий дзьоб, а біля нього випорснуло кілька джмелів (Стельмах, Хліб.., 1959, 539).
3. перех., фізл. Вивергати що-небудь з себе.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 458.