ВИПРО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПРОСИТИ, ошу, осиш, док., перех. Просячи, домагатися чого-небудь або одержувати щось. Випрошує ці кусні Чайчиха зі сльозами і їсть зі сльозами (Стельмах, Хліб.., 1959, 299); Женя нагадувала мені зараз кошеня, яке треться об ногу, щось випрошуючи (Сміл., Сашко, 1957, 61); А в батька що тільки захоче [Тимоха], все випросить, бо батько його дуже любив (Кв.-Осн., II, 1956, 255); От і поїхала [Сикліта] на розглядини, — випросила у сусіда кобилу й санки (Григ., Вибр., 1959, 40); Він випросив у командування відпустку (Кучер, Чорноморці, 1956, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 463.