ВИПРУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПРУДИТИ, джу, диш, док., перех., розм. Видаляти, виганяти (комах-паразитів). Собака, який качався поруч, випруджуючи на траву уїдливих комах, підліз до Галі на череві й миттю облизав їй обличчя (Ю. Янов., II, 1958, 292); * Образно. — Нехай він випрудить із свого серця княгиню Четвертинську, а не випрудить, то ми з його випрудим те кохання порохом… (Стор., І, 1957, 393).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 463.