ВИ́РАЗ, у, ч. 1. рідко. Дія за знач. виража́ти 1 і ви́разити. Не будемо давать ми виразу чуттям, Що так з душі на волю рвуться (Сам., І, 1958, 96).
2. Вияв настрою, почуття на обличчі, в очах. [Аецій Панса:] Щось там гомоніли, немовби ви розлуку мали брати [Руфін:] Розлуку? Ми?.. (У Руфіна гнівний вираз хутко зміняється в сміх) (Л. Укр., II, 1951, 356); Вираз обличчя в Серьожі з скептичного став спантеличеним (Сенч., На Бат. горі, 1960, 15); Сильне, з грубуватими рисами Храпчукове обличчя сьогодні мало вираз невластивої йому розгубленості (Жур., Звич. турботи, 1960, 73).
3. Висловлення, фраза. Він чув цей вираз від батька (Коцюб., I, 1955, 101); Дідусь довго добирав влучний вираз, щоб дошкулити онуці (Хижняк, Тамара, 1959, 7).
∆ Крила́тий ви́раз — те саме, що Крила́ті слова́ (див. крила́тий). Своєю творчістю Тичина утверджує ідеї Комуністичної партії, крилатий вираз "Партія веде", немов гордий девіз, увінчує його поетичне слово (Укр. літ., 10, 1957, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 466.