ВИ́РУБКА, и, ж. 1. Дія за знач. виру́бувати, ви́рубати. Ремінь вирішив тишком залатати оці лисини, що виникли після лихої вирубки буку (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 176); З XVI століття в [Біловезькій] Пущі почалась вирубка корабельного лісу (Наука.., 8, 1958, 39).
2. Місце, ділянка, де вирубано ліс. Осика часто заселяє вирубки і згарища (Колг. Укр., 10, 1958, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 476.