ВИРЯ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́РЯЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Широко розкривати очі від здивування, люті і т. ін. Він [сурмач] усе грав та грав, надимаючи щоки.. та вирячивши очі так, що, здавалось, вони ось-ось вискочать з лоба (Коцюб., І, 1955, 232) Петро Губа аж очі вирячив від здивування (Шиян, Гроза.., 1956, 704); // на кого — що. Широко розкривши очі, дивитися на кого-, що-небудь. Вона випросталась на ввесь свій зріст і вирячила на діда свої здивовані чорні очі (Н.-Лев., IV, 1956, 220); Лук’ян навіть не крикнув. Він тільки вирячив на солдатку очі, в яких застигло надзвичайне здивування і тваринний переляк (Шиян, Гроза.., 1956, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 478.