ВИРЯ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́РЯЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., розм. 1. Широко розкритися від здивування, люті і т. ін. (про очі). Брови насупились, очі вирячились, — трохи він [становий] ними вогню не креше (Мирний, IV, 1955, 374); Очі полізли на лоба, вирячилися.., але зусиллям волі Пампушка примусив себе проковтнути нелюдський наїдок (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 429).
2. Широко розкривати очі від здивування, люті і т. ін. — Не радився!! — вирячився Бубон. — Як же можна брати на себе таку річ? (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 156); Я вирячився; уста мої розкрилися, як у глухонімого (Л. Янов., І, 1959, 453); // на кого — що. Широко розкривши очі, дивитися на кого-, що-небудь: [Ліза:] Чого ти на мене вирячився! Давно бачив? (Коч., II, 1956, 156); Староста вирячився на Удовенка своїми косими, набряклими від злості очима (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 478.