ВИРІ́ВНЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВИ́РІВНЯТИСЯ, яюся, яєшся, док. 1. Ставати рівним (про поверхню чого-небудь). Бік гори вирівнявся і знов заріс травою (Н.-Лев., II, 1956, 382); // Набувати прямого положення; розправлятися. На його видовжене .. обличчя лягає тінь самолюбства, вирівнюються лінії підібраного рота (Стельмах, Хліб.., 1959, 49); Найкраще стрибав Іван Карпов. Він то перекидався в повітрі, то летів клубочком і тільки перед самою водою вирівнювався, як струна (Ткач, Гриць.., 1955, 11); Дівчина немов готувалася до цього; сама вийшла на середину класу, вирівнялася і збиралася одповідати на всякі запитання (Вас., І, 1959, 152); // Ставати рівномірним. Після пункції хлопчику Василькові стало краще. Він заснув, дихав спокійно, пульс вирівнювався (Коп., Земля.., 1957, 102); // перен. Поступово позбавлятися хиб, вад. Колгосп після довголітнього відставання і хронічних проривів вирівнювався (Вол., Місячне срібло, 1961, 287); А згодом і вимова вирівнялася. Вирішили — з контузії пошкоджено вимову (Ле, Міжгір’я, 1953, 38).
2. Набувати прямого вертикального або горизонтального положення. Ніна стрибнула в човен, він похитнувся і знову вирівнявся (Собко, Стадіон, 1954, 347); Потім літак вирівнявся і погнався за найближчим до нього бомбардувальником (Ткач, Моряки, 1948, 33).
3. Розміщатися, ставати по прямій лінії (у рядах, колонах і т. ін.). Полки й батальйони дивізії тим часом вирівнювалися, щоб вийти знов у степ, на нові рубежі могутнього наступу (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 431).
4. Ставати струнким. Вибігла Ганна з хати і не пізнала свого сина Івася. Він виріс, вирівнявсь! (Н.-Лев., І, 1956, 104); — Вернешся, а вона [дівчина] ще краща стала, вирівнялась, як біла тополя, тільки вже не твоя, а другому досталась… (Стор., I, 1957, 339).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 469.