ВИРІ́ШУВАТИ, ую, уєш і рідко ВИРІША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РІШИТИ, шу, шиш, док., перех. 1. з інфін. або підрядним додатковим. Роздумуючи, обмірковуючи, доходити до якого-небудь висновку. Килигей похмуро оглядав офіцера, ніби вирішував, що з ним робити (Гончар, Таврія.., 1957, 369); Він вирішив більше погляду їй не подарувати, думкою за неї більше не згадати (Вовчок, Вибр., 1946, 174); Стояла спека. І ми вирішили знову йти в ліс до свого улюбленого місця на річці (Досв., Вибр., 1959, 56); Вирішили, що Лодиженко говоритиме російською мовою, а за переклад брався сам Юсуп (Ле, Міжгір’я, 1953, 229).
2. Знаходити яку-небудь відповідь, розв’язувати питання. Коли б батько сам був спроможний вирішувати це питання, він, безперечно, призначив би Катерині найбільшу суму (Вільде, Сестри.., 1958, 104); Майже в кожному питанні, яке йому доводилось вирішати, він убачав якусь проблему (Сміл., Зустрічі, 1936, 69); Сподіваюся, що Ви вирішите це питання до свого приїзду до Чернігова (Коцюб., III, 1956, 437); // Доводити до певного результату яку-небудь дію, стан і т. ін. Інколи в умовах конспірації одна хвилина вирішує успіх чи провал операції (Смолич, Світанок.., 1953, 378); Два дні тривав бій, несподіванка вирішила справу (Ю. Янов., II, 1954, 111); // Виконувати, здійснювати побудову, розміщення, добір і т. ін. чого-небудь певним способом. Типи цих будинків і планувальний ансамбль треба вирішувати так, щоб сільські центри набули нових рис.. сучасного міста (Довж., III, 1960, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 472.