ВИСЕЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВИ́СЕЛИТИСЯ, люся, лишся, док. 1. Залишати своє місце проживання (житло, населений пункт, певну місцевість). — Ти кажеш, чоловіче мудрий: виселяйся звідси… (Коцюб., І, 1955, 294); Одначе й цей ракетний степ не злякав Галю. І хоч життя тут було ще більш неспокійне (були такі дні, що їм і зовсім треба було виселятися за межі полігона), проте Галя й тут швидко знайшла себе (Гончар, Тронка, 1963, 299); // Перебиратися з одного місця проживання в інше. А це зразу — [Максим] спродав дворище, будинок, забрався, — та й виселився на хутір (Мирний, II, 1954, 136); На берег цього Сугаклею, на колишню поміщицьку землю, виселилася двадцять п’ять років тому з села Заріччя купка незаможницьких господарств (Ю. Янов., І, 1958, 509).
2. тільки недок. Пас. до виселя́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 481.