ВИ́СИЛКА, и, ж. 1. розм. Дія за знач. висила́ти і ви́слати. Сподіваюся, що може ще напишете до мене в цій справі кілька слів, оповіщаючи про висилку книжок (Коцюб., III, 1956, 204); Як тільки встановились льотні ночі, вилетіли вони прискорити висилку боєприпасів (Шер., В партиз. загонах, 1947, 101).
2. Покарання через позбавлення права жити в якому-небудь районі, в якійсь області, країні і т. ін. До першого раба прийшов отой гонець. "Здоров був! Висилці твоїй прийшов конець" (Фр., XIII, 1954, 352); За одне це ім’я [Наливайка] в Черкасах хапали старостинські наглядачі, і неборак зазнавав коли не київ, то карцера або й відробітку на пана старосту. Навіть висилку на прикордоння (Ле, Хмельницький, І, 1957, 13); У парку музею-садиби І. С. Тургенєва.., де минули дитячі роки і період висилки видатного письменника, можна побачиті його улюблений дуб (Наука.., 7, 1956, 29).
3. Місце, куди висланий хто-небудь. * У порівн. Вийшов закон про зселення хуторів. Закон хороший, правильний. Не жити ж людям вовками поза селами самотньо, як на висилці (Збан., Єдина, 1959, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 482.