ВИ́СИПАТИСЯ див. висипа́тися.
ВИСИПА́ТИСЯ, а́ється, недок., ВИ́СИПАТИСЯ, плеться: мн. ви́сипляться; док. 1. Сиплячись, випадати з чого-небудь. Мартошине жито не раз висипалось нежате (Л. Укр., III, 1952, 636); Зі скреготом відкривалися залізні днища в шаландах, і грунт висипався в море (Донч., II, 1956, 88); [Явдоким:] Мені треба б було як зоря в поле та просо скосить, бо як ще з день постоїть — висиплеться (Кроп., II, 1958, 383); Ось витягли з моря сіть, і на палубу висипалась купа мокрої блискучої риби (Трубл., І, 1955, 221).
2. Виходячи, вибігаючи звідки-небудь, з’являтися у великій кількості. З.. окриком на устах купи селян почали висипатися з Парнасового заїзду (Фр., VII, 1951, 430); Заворушились дівчата на городах та в садках, висипались на вулицю, аж перелази затріщали (Н.-Лев., II, 1956, 277); // Виступати, з’являтися на чому-небудь, густо вкриваючи поверхню. Вернувся з Києва Петрусь Уже Петром і паничем, І кучері аж по плече, І висипався чорний ус (Шевч., II, 1953, 222); Висипались зорі золоті; зійшов ясний місяць (Вовчок, І, 1955, 181).
3. тільки недок. Пас. до висипа́ти 1, 2, 4, 5. Коли останній мішок висипався на горище, тверді світло-жолудеві очі Гната бралися задумою (Стельмах, Хліб.., 1959, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 483.