ВИСИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́СОХТИ, ВИ́СОХНУТИ і рідко ВИ́СХНУТИ, хну, хнеш; мин. ч. ви́сох, ла, ло; док. 1. Втрачаючи рідину, воду, вологу, робитися сухим. Другу ніч уже не спить Оленчук, другу ніч не висихає на ньому важкий, просякнутий сиваською ропою одяг (Гончар, II, 1959, 428); Настала посуха, земля висохла так, що під ногами дзвеніла (Коцюб., II, 1955, 247); Біла фарба ще не встигла гаразд висохнути і вилискувала глянцем (Донч., V, 1957, 538); Тужно крізь шиби мутні визирають вони [діти] на подвір’я, Німо питають: коли висхне болото грузьке? (Фр., XIII, 1954, 306); // Випаровуватися, зникати, випаровуючись. Тумани відпливають на сон до дібров, Висихає роса на торішньому листі (Руд., Поезії, 1949, 72); На луках ще не висхла дощова вода (Чорн., Визвол. земля, 1950, 68); // Зникати, не поповнюючись більше. Ой на горі вітер повіває, А в криниці вода висихає (Чуб., V, 1874, 135); То не пекучі сльози, що висихають од погляду милих очей, од щирого кохання! (Н.-Лев., І, 1956, 145).
2. Ставати сухим, втрачаючи життєздатність (про рослини). Висихають стебла квітів, пріє пожовкла трава (Кучер, Чорноморці, 1956, 255); Колись добрий садок висох, де-не-де стирчать цівки всохлих груш або яблунь (Мирний, IV, 1955, 136); Ранньою весною, говорив дідусь, тут росла трава, але на середину літа вона вже встигала висохнути (Збан., Мор. чайка, 1959, 124).
3. перен. Виснажуватися, худнути внаслідок глибоких переживань, тяжкої праці і т. ін. Полетіла б я до тебе, та крилець не маю, Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю (Пісні та романси.., II, 1956, 5); Пішов чоловік з косою і торбиною за плечима, а діти його висихають з голоду, мов сіно (Стельмах, Хліб.., 1959, 524); Од праці висох, вичах, аж очі йому в лоб позападали (Стор., І, 1957, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 484.