ВИСК, у, ч. Тонкий, пронизливий крик; звук, який видає людина або тварина. Крик, виск, пищання нещасного хлопця, ніщо не зрушувало ката (Фр., IV, 1950, 230); В цю мить щось кудлате з виском радості кинулося до Коржа (Тулуб, Людолови, II, 1957, 254); // Високий, пронизливий звук, утворюваний при терті металевих чи дерев’яних предметів або при польоті кулі, снаряда і т. ін. Танки йшли на захід з важким гуркотом та виском (Довж., І, 1958, 346); Була це насторожена тиша — тиша, яка щосекунди могла вибухнути виском куль (Смолич, V, 1959, 783).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 486.